Фабула судового акту: У сучасному правовому полі України питання розподілу майна подружжя часто стає предметом не лише цивільних, а й кримінальних спорів. Одним із таких прикладів є справа, розглянута Верховним Судом 17 квітня 2025 року (справа №759/23571/19, провадження №51-546км20), яка стосувалася обвинувачення за ч. 3 ст. 289 КК України – незаконне заволодіння транспортним засобом. Ця справа є показовою для адвокатської практики, адже вона висвітлює межі кримінальної відповідальності у спорах між подружжям щодо спільного майна. Розглянемо ключові аспекти рішення та його значення для правозастосування.
Обвинувачений, перебуваючи у шлюбі з потерпілою, заволодів автомобілем Porsche Cayenne, який був зареєстрований на ім’я дружини. За версією обвинувачення, чоловік, усвідомлюючи наближення розірвання шлюбу та маючи неприязні стосунки з дружиною, умисно незаконно заволодів транспортним засобом вартістю 1,5 млн грн. Апеляційний суд визнав його винним, призначивши 7 років позбавлення волі та частково задовольнив цивільний позов потерпілої. Проте Верховний Суд скасував це рішення, закривши провадження через відсутність складу злочину.
Позиція захисту
Захисниця обвинуваченого у касаційній скарзі наголошувала на кількох ключових моментах:
- Відсутність умислу на незаконне заволодіння. Автомобіль був придбаний під час шлюбу за спільні кошти, що робить його спільною сумісною власністю подружжя. Обвинувачений, як співвласник, мав право користуватися транспортним засобом.
- Неправильна кваліфікація діяння. Спір щодо автомобіля має цивільно-правовий характер і не підпадає під кримінальну відповідальність за ст. 289 КК України.
- Порушення принципу презумпції невинуватості. Апеляційний суд не довів поза розумним сумнівом вину обвинуваченого, а сумніви мали тлумачитися на його користь.
Правова позиція Верховного Суду
Верховний Суд, аналізуючи справу, дійшов висновку, що апеляційний суд припустився помилки у кваліфікації діяння. Основні аргументи Суду:
- Спільна сумісна власність подружжя. Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК Українита ст. 60 СК України, майно, набуте під час шлюбу, є спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором чи законом. Автомобіль, придбаний за спільні кошти подружжя, належав обом сторонам. Реєстрація транспортного засобу на ім’я потерпілої не є доказом її виключної власності.
- Відсутність суб’єкта злочину. Суб’єктом злочину за ст. 289 КК України може бути особа, яка не має права власності чи законного користування транспортним засобом. Оскільки обвинувачений був співвласником автомобіля, він не може бути суб’єктом цього правопорушення.
- Цивільно-правовий характер спору. Верховний Суд підкреслив, що спір між подружжям щодо розподілу майна має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Попередні судові рішення (зокрема, постанова Апеляційного суду м. Києва від 01 лютого 2018 року) підтвердили, що потерпіла не довела своє виключне право власності на автомобіль.
- Принцип «in dubio pro reo» ( «коли є сумнів, вирішувати на користь обвинуваченого»). Суд послався на ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК Українита практику ЄСПЛ, зазначивши, що будь-які сумніви щодо вини особи мають тлумачитися на її користь. Оскільки вина обвинуваченого не була доведена поза розумним сумнівом, кримінальне провадження підлягало закриттю.
Значення для адвокатської практики
Це рішення Верховного Суду має кілька важливих наслідків для адвокатів, які працюють у сфері кримінального та сімейного права:
- Чітке розмежування цивільних і кримінальних спорів. Адвокатам варто ретельно аналізувати природу спору між подружжям. Якщо конфлікт стосується спільного майна, необхідно акцентувати на нормах Сімейного та Цивільного кодексів, а не допускати криміналізації дій клієнта.
- Захист прав співвласників. Рішення підтверджує, що співвласник майна не може бути суб’єктом злочину за ст. 289 КК України. Це створює міцну правову основу для захисту клієнтів у подібних справах.
- Презумпція невинуватості. Адвокати можуть ефективно використовувати принцип «in dubio pro reo» у випадках, коли докази обвинувачення є суперечливими чи недостатніми.
- Важливість належних доказів. Суд наголосив, що факт реєстрації транспортного засобу на одного з подружжя чи показання свідків не є достатніми для визнання майна особистою власністю. Це підкреслює необхідність документального підтвердження правочинів (наприклад, договору дарування).
Рішення Верховного Суду у справі №759/23571/19 є важливим прецедентом, який демонструє межі кримінальної відповідальності у спорах між подружжям. Воно підкреслює, що дії, пов’язані з розподілом спільного майна, мають вирішуватися в цивільно-правовій площині, а не через кримінальне переслідування. Для адвокатів ця справа є прикладом того, як глибокий аналіз правових норм і чітка аргументація можуть призвести до скасування несправедливого вироку та захисту прав клієнта.
Інформація за посиланням:
https://protocol.ua/ua/cikavi_sydovi_rishennya/
https://protocol.ua/ua/chi_moge_podruggya_nesti_kriminalnu_vidpovidalnist_za_zavolodinnya_spilnim_maynom/#google_vignette
_03_03.png)
